3 червня Полтаву відвідала делегація дипломатичних представництв
країн-членів Північно-Атлантичного Альянсу: Надзвичайний та Повноважний
Посол Естонії в Україні пан Ян Хейн, Аташе з питань оборони Посольства
Литовської Республіки в Україні полковник Сігітас Буткус, Аташе з
питань оборони Посольства Словацької Республіки в Україні полковник
Юрай Бескид та Президент Інституту Європейського Поступу Едуард Ільїн.
Спочатку вони провели прес-конференцію, а потім взяли участь у дебатах
„Україна-НАТО: „За” і „Проти” з відео-конференцією «Полтава-Брюссель»
(штаб-квартира НАТО).
Президент Інституту Європейського Поступу
Едуард Ільїн розпочав прес-конференцію з привітання регіональних
журналістів з майбутнім професійним святом та останньої перемоги
полтавського футбольного клубу «Ворскла» у Кубку України. Далі Едуард
Ільїн розповів, що їх Інститут проводить заходи щодо інформування та
навчання з питань євроатлантичної інтеграції. Спеціальні гості повідали
про переваги, які отримали держави після вступу в НАТО та ЄС, зокрема,
Словаччина та Литва почали отримувати втричі більше інвестицій саме
після приєднання до Альянсу. Нижче наводимо спілкування учасників
прес-конференції:
Юрай Бескид (Словаччина): Це не перша наша така
зустріч в регіонах, коли ми можемо поговорити, зокрема, як Словаччина
ступила на шлях до євроатлантичної інтеграції і вступу до Євросоюзу. Я
– військовий, тому представляю саме військову частину нашого Посольства
і можу розповісти про шлях, який пройшла армія за цей час.
Українська армія нині переживає складні часи. Цікаво,
а як змінилися складова і стан військ ваших країн у зв’язку зі вступом
до НАТО?
Юрай Бескид (Словаччина): По-перше, за цей час
змінилися філософія і ситуація: раніше була Чехословаччина, що діяла в
рамках “Варшавського договору”. А зараз ми в іншій структурі, і,
відповідно, філософії. Коли я вступав до лав офіцерів, то розумів, що
це – робота на все життя. На сьогодні філософія змінилась. Армія
перейшла на контрактну основу з 2006 року – офіційна професійна армія.
Немає призову, отже більшість на службу ходять як на роботу, а в
суботу, неділю – відпочивають, а не так як раніше. Щодо рівня
соціального забезпечення, то сьогодні він став набагато кращим. Раніше
стояли на черзі, щоб отримати квартири, а зараз вирішується питання
проживання шляхом окремого виділення коштів на житло (всім однаково по
220 євро), щороку ця сума змінюється. Якщо коротко, то рівень
соціального життя і забезпечення став краще. А рівень технічного
забезпечення був ліпше в минулому, бо більше грошей виділялося. Але це
залежить в пріоритетів, що ставляться: спочатку наповнення професійне,
а потім - питання модернізації.
Сігітас Буткус (Литва): У кризові часи всі мають
складності. Наскільки мені відомо, у 2009 році бюджет української армії
складає менше 8 млрд. грн.. щоб профінансувати 200-тисячне військо. У
нас в Литві армія складає близько 10 тисяч людей, але ми маємо бюджет
більше 3 млрд. військові переходять на контрактну армію. У нас у Литві
рядовий солдат, який щойно прийшов на службу, отримує 5-6 тис. грн. на
місяць. Але справа навіть не в грошах, а у відношенні до людей. Був
час, коли в Литві теж не було гарної ситуації. Але навіть, коли ми не
були в НАТО, ми всю свою увагу звертали на людей. Адже техніку і
військове обладнання можна закупити потім, коли країна стане багатою.
Насамперед, треба інвеcтувати кошти в людей, ми намагаємось
використовувати ці можливості – направляли людей на професійне навчання
за кордон. Адже лише професійні військові, які знають як вести
військову справу, можуть розвиватися в цьому напрямку і отримати
позитивний результат.
А коли ж я читаю про військову реформу у Росії,
дивуюся: там людей просто залишають без будь-якої перспективи, без
пенсії, взагалі без нічого – це дуже складно…
Прошу детальніше розповісти, яка система соціальних
гарантій і захисту існує у ваших країнах від рядового до керівника. Яка
мотивація проходження військової служби?
Юрай Бескид (Словаччина): При переході на
професійну систему служби, перейшли на контракту основу. Після приходу
великих інвестиції з нашим вступом у НАТО і ЄС, у нас розробили закони,
якими забезпечувався соціальний захист. Хто відслужив 15 років – може
вийти на пенсію і отримувати 20% від «брутто» (ред. – нарахованої
зарплати). У кожного забезпечення на належному рівні. Через 2 тижні
військовий вже має право на курортне оздоровлення, не враховуючи
відпустки. Щодо зарплати, то підвищився її середній рівень (найнижча
зарплата скаладає 600 євро на місяць). Це ще недостатній рівень, адже в
тих районах, де більше промисловості і інвестицій, можна знайти ще
більші мотивації. Не всі спеціальності можна врахувати при наборі до
армії. Зараз підготовлені Програми, які в залежності від рішення
Генштабу, змінюються. Тобто на ті спеціональності, яких недостатньо, на
них виділяють окреме фінансування, наприклад, 10 тис. євро на 5 років,
щоб зацікавити, щоб людина пішла до армії. Генштаб щороку вирішує це
питання, в залежності від складової і нестачі фахівців. Найскладніше –
отримати лікарську спеціальність, бо медики більше йдуть на цивільну
роботу. Також не вистачає льотчиків - треба підняти їм зарплату. Також
щодо пенсійної системи, хто відслужить 3 років – отримає пенсію 60%-ву
від зарплати.
З віку 40 років (20 років відслужив), колишній
військовий отримує 50% пенсії від зарптлати і шукає іншу професію, щоб
отримати згодом ще одну пенсію. Тобто соціальний рівень і захист у нас
на дуже високому рівні.
Сігітас Буткус (Литва): Щодо соціальних гарантій
військовослужбовців, то в законодавстві прописано отримання
компенсацій, турбота по сім’ям загиблих, тощо. Наприклад, сім’ї
загиблого військовослужбовця виплачується компенсація протягом 120
місяців у сумі його заробітної плати, це нормальна сума. Я вже казав
про зарплату рядового, а офіцер може піти на пенсію піля 20 років
служби і отримає 50-80% пенсійї від своєї зарплати. Вони також мають
право працювати цивільним та одночасно отримувати пенсію за колишню
службу. Є також Центри медичної реабілітації, психологічна допомога, в
повному обсязі.
Я щось не можу зрозуміти, армія для Вас – це виконання завдань, чи вона слугує для комфорту її військовослужбовців?
Юрай Бескид (Словаччина): Для виконання бойових
завдань треба мати гарний рівень забезпечення людей. Якщо вони голодні
і холодні, то як вони будуть виконувати завдання? Якщо нема звідки
брати гроші і житло, як військові будуть виконувати завдання, що перед
ним стоять?
Як ви оцінюєте рівень поінформованості щодо НАТО і рівень підготовки українських військових?
Сігітас Буткус (Литва): В армії України вже є
підрозділі, що взаємодіють з натівськими військами, беруть участь у
спільних навчаннях, отримують допомогу. Ми сподіваємося, що ці
партнерські стосунки будуть надалі розвиватися. Взагалі, спілкуючись з
вашими військовими та представниками Міністерства оборони я бачу,
що люди хочуть досягти успіху і мають мету. Є лише складнощі, які
пов’язані саме з державною підтримкою, вона може вирішитися лише на
найвищому рівні. Я думаю, що в цілому низький рівень поінформованості
українського населення щодо НАТО. Зараз економічна складова більше
турбує населення: цікавить, де взяти гроші і де жити. Мало
інформаційних матеріалів, які кажуть про реальний стан речей, по
телебаченню багато негативів кажуть про вступ до НАТО, що це ворожа
структура та інше. На найвищому державному рівні можна було б вирішити
цю проблему. Але треба, щоб населення захотіло, щоб державні структури
були зацікавлені надавати об’єктивну інформацію. Наведу приклад: у нас
рівень підтримки вступу до НАТО населенням Словаччини в 1993 році був
лише на рівні 25%, а на референдум прийшло лише 10% населення. Потім це
питання вирішували в парламенті: депутати прийняли рішення щодо вступу.
перед цим 2 роки йшла інформаційна кампанія, яку взяли на себе
опозиційні депутати, потім потрапили на 8 років до Уряду. Вони створили
недержавні структури і надавали населенню інформацію, дали
достатньо матеріалів, щоб рівень підтримки, за результатами опитувань,
піднявся до 60-63%.
Едуард Ільїн (Україна): Хочу додати щодо
поінформованості українців. Наш Інститут Європейського Поступу саме й
займається проведенням інформаційних і навчальних кампаній щодо
євроатлантичної інтеграції. Наведу приклад, як ми проводили в Одесі
опитування (запитували ви ЗА чи ПРОТИ вступу України до НАТО?) Десь 82%
одеситів були проти, інші – за вступ. Потім ми переформатували
запитання: чи Ви ЗА приєднання до північно-атлантичного альянсу? І нам
було приємно, коли з тих 82% ми додали ще плюс 15%.
Загалом, рівень інформованості не дуже високий. Але
зазначу, що якщо побудувати графік поінформованості населення України,
то події після Грузії досягли точки екстремму, коли крива почала
зростати щодо підтримки євроатлантичного курсу. Якщо взяти в середньому
по Україні, то зараз біля 30% громадян підтримує Альянс, нині почався
постійний ріст підтримки курсу України в НАТО.
У проведенні інформаційної кампанії нам допомагають
колеги сусідніх держав. Зокрема, Центр інформатизації і документації
НАТО надає багато інформації і можливість журналістам поїхати до
Брюсселю – самим запитати полковників, чому нам ПДЧ не дали. Тому
вважаю, що рівень інформованості зростає, а саме від ЗМІ залежить те,
що далі буде відбуватися з рівнем поінформованості.
На скільки у відсотках зменшилася кількість військових вашої армії до і після вступу до НАТО?
Юрай Бескид (Словаччина): Було 65 тисяч людей, а зараз налічується 15 тисяч військовослужбовців.
Сігітас Буткус (Литва): Коли був СРСР, наше
військо складало 100 тис. Нині стало 10 тис. військових, якщо не
рахувати резервну національну гвардію. Ми акцент раніше робили на
озброєнні, а не на кількості людей. Зараз ми маємо маленьку компактну
армію, що бере участь у різних операціях і не має своєї постійної
дислокації. також ми йдемо до того, щоб наші підрозділи укріплювалися і
вносили свій вклад у миротворчу місію.
610 років тому, у серпні, на річці Ворклі біля
Полтави билися війська великого князя Вітовта з золото ординцями. Чи
думають ваші представники поставити якийсь пам’ятний знак щодо цієї
події?
Сігітас Буткус (Литва): З приводу пам’ятників –
не чув таких ініціатив з українського боку. Нещодавно я був учасником
конференції (інформація є на сайті Міноборони України). Там говорили,
що треба встановити пам’ятник чи пам’ятний знак про те, що українські,
литовські та білоруські дружини брали участь у битві з монголами. І
саме після цього Україна звільнилася від монголо-татарського іга. В
листопаді буде наступний історичний захід з цього приводу. Там і
вирішать питання щодо увічнення цієї події. Загалом, історія України
дуже глибока, її треба розглядати не лише у складі Росії чи СРСР. а
підняти глибинний пласт більш ранньої історії, бо українцям є чим
пишатися.
Далі до розмови підключився Надзвичайний та
Повноважний Посол Естонії в Україні пан Ян Хейн. Він уперше завітав до
Полтави (раніше він був на Полтавщині лише під час Сорочинського
ярмарку):
Ян Хейн: – Мы (Украина и Эстония) находимся в
разных весовых категориях, и по территории, и по населению. Но я
уверен, что мы можем взаимно интересно и взаимовыгодно сотрудничать.
Это возможно, и практика доказывает, что это не голословно. Наши
отношения были хорошими с самого начала, после восстановления
независимости Эстонии и коллапса СССР, с начала 90-х годов. Посольство
со своей стороны пытается делать как можно больше, чтобы об Эстонии в
Украине знали больше. У нас здесь есть эстонское землячество. В свою
очередь, в Эстонии есть более 30 тыс. украинцев, они очень хорошо
организованы, имеют насыщенную культурную жизнь, обучение на украинском
языке, есть украинская церковь и культурные центры, при которых –
воскресная школа и т.д.
В Украине же, сейчас развивается гражданское общество,
когда люди выходят на митинги, на встречи. Самое яркое и приятное для
нас то, что людям в Украине есть дело до своего государства и своего
общества. Они точно знают, что хотят, у них есть желание самовыражения.
И теперь, надеюсь, как можно быстрее произойдет развитие гражданского
общества в Украине через развитие институтов не правительственных , а
именно общественных организаций.
ІА “Новини Полтавщини”
;)
